Вітаю вас, шановні батьки та гості нашої нової сторінки! Будьмо знайомі! Я , Олена Олександрівна - практичний психолог Пирятинського ЗДО "Берізка". Моя роль у навчально-виховному процесі багатогранна, проте основним і пріоритетним напрямком є психологічний супровід дитини.
Психолог у дитячому садку – це фахівець вузького профілю, який займається з дітлахами, які не мають(!) відхилень у сфері психіки, з метою вдосконалення їх психологічних функцій. Психолог не ставить діагноз за результатами своєї діяльності, він становить лише умовний прогноз розвитку малюка, а також у випадку необхідності рекомендує пройти консультацію у психіатра, логопеда або невролога.
Навіщо дитині потрібен психолог ?
Бувають періоди, коли не хочеться ні цукерок, ні свята…Так усе погано. Більшість цих моментів припадають на доросле усвідомлене життя, тому що в дитинстві нашими янголами-охоронцями були батьки або близькі люди . І найменше таких моментів бажаєш маленьким живчикам, які не здатні протистояти дорослим проблемам. Але «долю не обирають»: діти втрачають батьків, стають жертвою насилля, народжуються інвалідами тощо. Якщо дитина відчуває любов близьких за будь-яких обставин, у неї є шанс бути щасливою, а якщо ні – комплекс психологічних проблем зробить із неї «невротика», «соціально дезадаптовану особистість» або «психічно неврівноважену людину». Хто тут потрібен? Той, кого не слід і кликати,- янгол!
Коли навколо так багато різних жахів (бабаїв і динозаврів, чортів і відьом, у кутку живе щось темне і щоночі схиляється над ліжком, погані дядечки хочуть украсти дитину), а мама з татом або не вірять , що це відбувається, або погрожують віддати комусь злому чи відвести до лікаря, тоді необхідна добра фея, котра за допомогою чарівної палички прожене всю нечисть і навчить, що робити, якщо все-таки «незвані гості» турбуватимуть іще.
Коли мама хворіє, завжди невдоволена, постійно свариться з татом чи «живе» на роботі, якщо до неї не можна притулитися, посидіти на руках, як тільки того захочеться, або якщо з маминих обіймів хочеться вирватися і втекти, тоді потрібна майже мама, біля якої, як біля сонця, тануть сум і поганий настрій, а на душі стає світло й затишно.
Якщо друзі не хочуть з дитиною гратися, не звертають уваги, кепкують і насміхаються, якщо їй доводиться постійно з усіма битися і сваритися, репетувати й качатися по підлозі, щоб нарешті звернули увагу, якщо мама і вихователька змушують учитися, коли так хочеться подивитись у вікно, якщо не дають сидіти біля комп’ютера і змушують їсти, одним словом, якщо навколо все роблять не так,- просто необхідний перекладач, котрий розповість, чого хоче дитина, і пояснить, чого хочуть від неї.
Психолог , як професійний актор, має поєднувати в собі всі ці такі різноманітні ролі.
Кому насправді більше потрібен психолог – дитині чи дорослому?
Звичайно, дорослому : матері, батькові, вихователю, няні - тому, хто поруч із дитиною, забезпечує життєві умови, не тільки фізичні, а й психологічні, душевні, навіть духовні.
Стосунки з важливими дорослими – це і є життя маленької дитини. А коли стосунки погіршуються, коли дорослий із найкращими намірами щось уперто намагається зробити, а дитина поводиться не так, як хоче дорослий , тоді потрібен посередник або адвокат, щоб захистити дитину від марних домагань, пояснити дорослим, чому саме так поводиться малеча.
Для маленької дитини життя у садочку – як море: велике, іноді несподіване, не завжди безпечне. Психолог - це тиха гавань. Із ним спокійно,безпечно, цікаво.
У кабінеті психолога під час занять зникає напруження, душа просвітлюється, а розум, такий жадібний до всього нового, насичується, навчається, пізнає.
Я щиро сподіваюсь, шановні дорослі, любі мами й тата, дідусі та бабусі і всі, хто небайдужий до дитячих проблем, успіхів і здобутків, на вашу підтримку і взаємодію, на продуктивну співпрацю в подальшому з метою оптимізації навчально – виховного процесу та всебічного гармонійного розвитку наших дітей.
Адаптація – складний процес пристосування організму до оточення, що проходить на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.
Дитина приходить у ЗДО, адаптація до умов дитячого садку протікає часом дуже болісно. Відбувається серйозна перебудова всіх його систем і відносин з оточуючими людьми, перебудова звичних форм життя. Ця різка зміна умов може супроводжуватися важкими переживаннями, зниженням мовної та ігрової активності й нерідко позначається на здоров’ї дитини.
Проблема адаптації – це проблема в основному дітей 3-го й 4-го року життя, тому що більшість дітей приходять в дитсадок саме в цьому віці. Найчастіше, проблеми адаптації, пов’язані з невідповідністю особливостей нових вимог характеристикам дітей групи за різними показниками, наприклад по випередженню рівня розвитку пізнавальної сфери й відставанню в сформованості необхідних культурно-гігієнічних навичок і навпаки.
Мають місце ситуації тривалої адаптації дітей до дитячого садку в силу невідповідності харчування в ЗДО особливостям домашньої кухні родини малюка. Проблема адаптації до ЗДО в старшому дошкільному віці – це одиничні випадки, тому більшою мірою психолог концентрує свою діяльність на оптимізації процесу адаптації дітей переддошкільного віку.
Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше вступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім’ї і до 2—3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.
Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:
- вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);
- стан здоров’я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
- індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);
- рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);
- досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).
Батькам варто розповісти педагогу про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості, адже адаптація до нових умов включає широкий спектр індивідуальних реакцій, які залежать від психофізіологічних та індивідуальних особливостей дитини, сімейних стосунків та низки життєвих обставин.
Шановні батьки! Дайте відповідь на запитання та поставте позначку: ТАК або НІ.
Анкета для батьків
1. Мою дитину легко розсмішити.
2. Моя дитина часто вередує (частіше ніж один - два рази на тиждень).
3. Моя дитина спокійно лягає спати.
4. Моя дитина добре їсть, вона не вередує під час годування.
5. У моєї дитини є друзі, які ставляться до неї добре та охоче граються.
6. Моя дитина часто виходить із себе.
7. За моєю дитиною потрібно постійно наглядати.
8. Моя дитина страждає на енурез.
9. У моєї дитини є шкідливі звички.
10. Я можу залишити мою дитину наодинці на певний час, і при цьому бути упевненим (-ою), що вона не розплачеться.
11. Моя дитина добре поводиться з однолітками, вона не потребує моєї підтримки.
12. Моя дитина має незначні страхи.
Аналізуємо результати...
Якщо Ви відповіли ствердно на запитання 1,3, 4, 5, 10, 11 та негативно на запитання 2, 6, 7, 8, 9, 12, то можна спрогнозувати, що ваша дитина успішно адаптується до умов дитячого садка.
Якщо ваші відповіді відрізняються від бажаного варіанту, порадьтеся з практичним психологом, аби запобігти проблемам під час адаптації малюка.
Як допомогти дитині адаптуватися до ЗДО
- Створити спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї, берегти ослаблену нервову систему малюка. У ЗДО і вдома не збільшувати, а зменшувати навантаження, на якийсь час припинити походи в цирк, театр, у гості. Скоротити перегляд телепередач.
- Не реагувати надто емоційно на витівки малюка і не карати за капризи, але обговорювати разом таку поведінку.
- Батькам не залишати дитину в дитячому садку на цілий день! Перший тиждень — на 2—3 години, потім час необхідно поступово збільшувати до 5—6 годин.
- Батькам слід гратися з дитиною, використовуючи домашні іграшки, у гру «Дитячий садок», де одна з іграшок буде дитиною. Простеживши, що «робить» ця іграшка, що говорить, допомогти дитині знайти іграшці друзів. Вирішенню проблем дитини сприятиме орієнтування гри на позитивні результати.
- Із самого початку батькам слід допомогти дитині легко увійти до дитячого садка. Адже вона вперше в житті розлучається з домівкою, з батьками, віддаляється від них, хоч і на кілька годин.
- У перші дні відвідування садка батьки не повинні залишати дитину одну одразу, краще, щоб малюк сам відпустив маму або тата. Розлучаючись, батькам варто пообіцяти, що вони неодмінно повернуться за малюком. Мамі й татові потрібно постійно говорити дитині, що вони її люблять.
- Зранку батькам варто попрощатися з дитиною легко і швидко, за користуючись придуманим заздалегідь «ритуалом прощання». Звичайно, батьки турбуються про те, як буде їхньому малюку в дитсадку, але довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя стривожать дитину, і вона довго не відпускатиме тата чи маму.
- Необхідно й у вихідні та святкові дні дотримуватися такого режиму дня, як і в дитячому садку!
- Непотрібно надто тепло одягати дитину, одяг має відповідати температурі у приміщенні дитячого садка.
- Якщо малюк важко розлучається з матір’ю, то бажано перші кілька тижнів доручити відводити дитину в дитячий садок батькові чи комусь з близьких родичів.
- Краще не допускати перерви у відвідуванні дитсадка — тиждень удома не тільки не допоможе малюкові адаптуватися, але й продемонструє йому, що є інший варіант, якого можна всіма силами добиватися, це може перерости у серйозні нервові захворювання і розлади.
- У деяких випадках потрібна консультація фахівця, а якщо малюк не адаптується до нових умов протягом року, можливо, краще припинити відвідувати дитячий садок. Навіть у цьому випадку необхідно ретельно стежити за станом дитини, щоб пізніше, коли прийде час іти до школи, не було подібних проблем.
Важливим аспектом роботи психолога в закладі з дошкільнятами є розвиток Емоційного інтелекту,
про який переважна частина батьків майже нічого не знає. Однак в дошкільному віці розвивати емоційний інтелект значно важливіше, адже за цим терміном ховається вміння розрізняти, розуміти власні емоції і емоції інших людей, а також керувати ними.
Шпаргалка для батьків
Як розвивати емоційний інтелект дитини?
- Більше з нею розмовляти, частіше цікавитися її думкою, просити поділитися своїм досвідом.
- Дати дитині можливість приймати самостійні рішення, навіть якщо з ними ти не завжди згодна.
- Грати в рольові ігри.
- Допомагати налагоджувати дружні стосунки з іншими дітьми.
- Грати в гру «Як ти себе почуваєш». Неговірким дітям зазвичай складно не тільки розповісти, що у них на душі, а й визначити спектр своїх емоцій. За допомогою цієї простої гри Ви зможете допомогти дитині зрозуміти себе і оточуючих людей. «Подивися, як це просто!»
- Всі ці способи розвитку емоційного інтелекту не можна строго розмежувати за віковими групами – важливий індивідуальний підхід. Якщо дитина в своєму віці з задоволенням грає з ляльками і обговорює їх почуття, готова грати з картками, емоційно включається в перегляд вистави – все це можна використовувати.
- У той же час в справі розвитку емоційного інтелекту (як і IQ) важливо слідувати за дитиною і не нав’язувати їй знання, які вона поки не хоче приймати, досвід, до якого вона ще не готова. Не дивіться на інших дітей – у кожного малюка своя індивідуальна схема розвитку.
- У дошкільний період від батьків в першу чергу потрібно підхоплювати інтерес дитини до чогось і допомагати розвивати таланти, що особливо виділяються. Якщо малюк обожнює малювати, то потрібно постаратися створити йому максимально комфортні умови для цього. Якщо йому подобається бігати з м’ячем по квартирі – можна знайти відповідний гурток (хоча це зовсім не означає, що він потім стане професійним футболістом). Забудьте фразу «дитина повинна вміти робити все»: діти обов’язково всьому навчаться, просто дайте їм час.
Порада!
Прочитати:
Даніель Гоулман «Емоційний інтелект. Чому він може бути важливішим за IQ»
Джон Готман «Емоційний інтелект дитини. Практичний посібник для батьків»
Для спільного перегляду:
Мультфільм «Думками навиворіт»
Інформація для батьків майбутніх першокласників
Що насправді необхідно дитині для початку навчання, а що не таке важливе? Розглянемо складники шкільної готовності:
- Інтелектуальна готовність – фізіологічна готовність мозку до навчання.
- Вольова готовність – здатність робити щось всупереч складнощам.
- Соціальна готовність – навички спілкування з іншими.
- Мотиваційна готовність – «Навіщо мені школа?».
- Фізичне дозрівання – готовність тіла до навчання.
Чинники інтелектуальної готовності дитини до школи
Зазвичай батьки дбають про навчальні навички дитини:
- письмо,
- рахунок,
- читання,
- загальний розвиток.
Але насправді для навчання важливо дещо інше – дозрівання певних відділів головного мозку, які відповідають за формування цих навичок.
Чинники вольової готовності дитини до школи
Якщо ж пізнавальний інтерес збережено, то вольових зусиль для навчання дитині знадобиться набагато менше. Вольова готовність до школи – це здатність дитини «примусити» себе робити щось, що не викликає великого інтересу чи негайного задоволення. Воля також відповідальна за можливість дитини всидіти за партою упродовж уроку.
Якщо вольова сфера недостатньо сформована, то починати процес навчання неймовірно важко для всіх.
Чинники мотиваційної готовності дитини до школи
Мотиваційна готовність також дуже важлива, хоча часто здається другорядним чинником. Але уявіть собі, як навчати дитину, яка абсолютно цього не хоче?! Або, не маючи уявлення про реальну школу, дитина думає, що це щось на кшталт розважального центру. Тоді вона буде неабияк розчарована.
Чинники соціальної готовності дитини до школи
Соціальна готовність означає, що дитина вміє спілкуватися з дорослими та дітьми адекватно ситуації. Тобто, з однолітками спілкування виглядатиме інакше, ніж із малознайомим дорослим.
Якщо дитина відвідувала дитячий садок хоча б упродовж року (а дитина, яка часто хворіє – упродовж двох років), то ймовірніше, соціальна готовність буде сформована.
Чинники фізичної готовності до школи
І, нарешті, про фізичну готовність до школи. Парадоксально, скільки малечі не готові до школи саме фізично, тоді як навчання із 6 років запроваджувалося спочатку саме через акселерацію (пришвидшене дозрівання) дітей.
При оцінюванні фізичної готовності ми, передусім, дивимося на сформованість скелету. Приблизно в 7 років у фізичному розвитку дитини відбувається перехід на «новий рівень». Ми можемо спостерігати, що її руки стають пропорційно довшими щодо тулуба, з’являється талія, стають більш помітними колінні суглоби, активно йде заміна зубів.
Ці зміни сигналізують, що внутрішні органи доформовані й організм дитини готовий пустити енергію в мозок і витримати навчальні навантаження.
Топ-12 ознак готовності дитини до школи
Дитина готова до школи, якщо:
- Її багато що цікавить, вона ставить запитання.
- Любить робити щось, може зайняти себе сама.
- Їй цікаво пізнавати нове.
- Вона робить висновки й умовиводи.
- Вона просить читати їй книжки й уважно слухає їх.
- Може спокійно почекати деякий час.
- Може цілеспрямовано йти до своєї мети.
- Дитину цікавить школа, вона хоче піти туди.
- Дитина легко встановлює контакт і нормально спілкується з іншими людьми.
- Грає в ігри за правилами, дотримується встановлених правил.
- Досить фізично розвинена, спритна.
- Має повністю сформовані навички самообслуговування.
